Відомі люди України

ЗИЗАНІЙ (КУКОЛЬ-ТУСТАНОВСЬКИЙ) ЛАВРЕНТІЙ

Українська педагогіка в персоналіях. Х–ХІХ століття / За редакцією
О. В. Сухомлинської / навчальний посібник для студентів вищих навчальних
закладів, у двох книгах. - К.: «Либідь»,  2005. - кн. 1. - С. 85 – 88.

Зизаній (Кукіль-Тустановський) Лаврентій

(? – помер після 1634)

Педагог, церковний діяч, перекладач.

     Яскравою сторінкою в історії української освіти й культури кінця XVI—
початку XVII ст. є діяльність видатного вченого, гуманіста, педагога, письменника,
громадського діяча Лаврентія Зизанія-Тустановського.

     Брати Стефан і Лаврентій Зизанії (справжнє прізвище Кукіль),
походили з міщан с. Потелича на Галичині (тепер Нестеровського району
Львівської області).

     Лаврентій здобув ґрунтовну освіту, але де саме — невідомо.
Дослідники припускають, що він міг навчатися в Острозі, Львові або в
єзуїтському училищі в Ярославі (Польща). Імовірніше, все ж таки,
що він закінчив
Острозьку школу, яка за рівнем освіти була не нижчою від університетів
Західної Європи.

     Початок педагогічної діяльності Лаврентія Зизанія пов'язаний із
Львівською братською школою, де він викладав церковнослов’янську
та грецьку мови. Сучасники писали про педагога, що він «муж еллінських і
словенських (мов) умілий дидаскал».

     У 1591 р. у Львові братська друкарня видала підручник під назвою
«Грамматіка доброглаголивого еллинославенского языка».
Авторами його, як зазначалося в передмові, були вчителі та учні — «спудеї»
Львівської школи. Найвірогідніше, що в підготовці «Грамматіки…»
брали участь брати Стефан і Лаврентій Зизанії. Керував роботою грек
Арсеній Еласонський. Протягом тривалого часу «Грамматіка» зберігала
своє значення насамперед як підручник грецької мови.

     У 1592 р. Лаврентія Зизанія Львівське братство відпустило для роботи
в братській школі м. Берестя, де він викладав грецьку та слов’янську мови,
а з 1595 р. став також  і ректором Віленської братської школи.

     Основним джерелом вивчення творчості, педагогічної діяльності і життя
Лаврентія Зизанія є його твори «Наука ко читанию и разумению письма
словенского…» та «Грамматіка словенска…», які вийшли з друкарні
Віленського Святодухівського братства в 1596 р. Вони були навчальними
книжками братських шкіл України, Білорусі і Литви.

     Розуміння ролі освіти як важливого засобу національно-культурного
відродження учений виклав у передмові до «Грамматіки…». Він звернувся
до співвітчизників із закликом вивчати науки, створювати школи, розвивати освіту,
культуру, підкреслив необхідність знання граматики, першої із семи вільних наук,
оволодіння якою дає змогу не лише читати й розуміти книжки «словенска языка»,
а й писати. Тільки оволодівши граматикою, можна перейти до риторики, філософії,
богослов’я. Лаврентій Зизаній, посилаючись на давньоримського вченого Катона,
підкреслював, що «зло є не навчитися читати»,  але «читати й не розуміти є сміх».
Він закликав співвітчизників :

«За науку моцно ся имаймо и єден другого добродетельною працею переходьмо».

     Лаврентій Зизаній відводив вивченню слов’янської мови перше місце
в програмах братських шкіл. Водночас, у своїх навчальних книжках він
широко застосував українську та білоруську розмовні мови.

Церковнослов’янська мова в процесі тривалого функціонування на
східнослов’янських землях засвоювала лексику і фразеологію розмовних мов,
але залишалася складною для розуміння. Щоб полегшити її вивчення в школах,
необхідні були букварі, граматики та словники.

     Лаврентій Зизаній прагнув створити навчальні посібники, які були б доступні
для вивчення в братських школах. В його книжках розмовна мова поступово
витісняла церковнослов’янську. Це зумовило загальний перехід від складної
церковнослов’янської мови до розмовної в освіті й літературі.

     «Грамматіка словенска…» була першим вітчизняним систематичним
підручником церковнослов’янської мови, призначеним для шкіл.
Лаврентій Зизаній, за тодішньою традицією, визначав чотири частини граматики :
орфографія, етимологія, синтаксис, просодія. Він виділяв вісім частин мови :
разлічіє (артікль),  ім’я, містоім’я, глаголю, причастіє, предлог, нарічіє, союз.

Відкрив орудний відмінок у слов’янській граматичній системі, назвавши його творительним. В імені виокремив десять відмін («склоненій»), чим готував грунт для чіткішого розподілу імен за відмінами. Дієслова вперше поділив на дві дієвідміни. В розділі «О метрі поетском» вчений заклав основи віршування за грецькими зразками. Праця Лаврентія Зизанія до появи «Граматики» Мелетія Смотрицького була основним посібником для вивчення церковнослов’янської мови в школах України і Білорусі.

     Перший в Україні словник Лаврентій Зизаній упорядкував як додаток
до попередніх підручників. Повна назва його «Лексис сиречь реченія,
в кратце собранны и из словенскаго языка на простый рускій діялект истолкованы»
(Вільно, 1596). У словнику автор вмістив 1 061 слово,
більшість з яких — церковнослов’янські, деякі — іноземного походження,
переважно грецькі. В перекладній частині використані слова
розмовної української мови, іноді діалектні.

     Щоб зрозуміти, що означав для Лаврентія Зизанія «рускій діялект»,
наведемо кілька прикладів з його словника : «глаголю – мовлю»,
«житница – клуня», «злак – паша», «мерзость – бридкость»,  «месть – помста»,
«молва – гомон», «папа – тато», «юноша – парубок».
Таким чином, уже наприкінці XVI ст. «рускій діялект» означав українську мову,
а його слова чотири століття тому звучали так само, як і сьогодні.

Реєстрові  слова Лаврентій  Зизаній розмістив  в алфавітному порядку, який інколи порушував, прагнучи навести поряд слова одного кореня. Окремо вмістив омоніми, омографи. Пояснення окремих слів мали енциклопедичний характер — вчений вперше пішов шляхом розкриття їхньої етимології.  Вперше в історії українського й східнослов’янського мовознавства він також розробив і застосував більшість основних лексикографічних методів упорядкування словника. Його «Лексис…» став зразком і основою «Лексикона» Памво Беринди та російських «азбуковників».

     Оригінальним за структурою був підручник Лаврентія Зизанія
«Наука ко читанню і розумєню письма славенскаго…» (Вільно, 1596).
Він мав матеріал для початкового навчання читанню : алфавіт, склади
з двох і трьох літер, тексти для молитви з тлумаченням.

     Ряд дослідників вважають, що можна об’єднати ці три праці під
спільною назвою «Азбука» чи «Буквар». Підручники Лаврентія Зизанія
призначались як для шкільного вжитку, так і для індивідуального
вивчення слов’янської мови.

     Незабаром Лаврентій Зизаній змушений був залишити Віленську школу
у зв’язку з посиленням релігійних утисків православних.

     Популярність Лаврентія Зизанія як видатного педагога привернула
до нього увагу сім’ї впливового та багатого українського князя Якима Корецького,
який запросив вченого стати домашнім учителем.
Яким Корецький забезпечив йому певне становище у волинському суспільстві,
виділив йому навіть землю та утримання. Після 1602 р.
Лаврентій Зизаній —протопіп у с. Корці на Волині.

     У 1619 р. архімандрит Києво-Печерської лаври
Єлисей Плетенецький запросив Лаврентія Зизанія до Києва для роботи в
Лаврській друкарні, навколо якої сформувався гурток вчених і письменників :
Тарасій Земка, Захарія Копистянський, Гавриїл Дорофеєвич, Памво Беринда,
Олександр Митура та інші відомі культурно-освітні діячі України цього періоду.
Став членом гуртка і Лаврентій Зизаній.

      Лаврентій Зизаній є і одним із зачинателів українського казнодійства
(мистецтво проповіді, ораторське мистецтво) ; першим виклав теорію віршування
в додатку до «Грамматіки…».

На формування світогляду вченого значний вплив мали гуманістичні та
реформаційні ідеї, що прийшли з Європи. Це виявилося у такій його роботі,
як «Катехізис». Працювати над «Катехізисом» він почав у Києві. З метою
поширення своїх ідей прибув до Москви, сподіваючись видати книжку за
підтримки патріарха і царя. Його твір було направлено патріархові Філарету.
З’ясувалося, що деякі положення Лаврентія Зизанія відмінні від усталених у
російській богословській літературі. Незважаючи на те, що книжка викликала
запеклі суперечки серед московських богословів, вона все ж таки була
надрукована у 1627 р., але незабаром спалена, бо, як писав митрополит
Макарій у своїй «Истории русской церкви», тоді в Москві ще не розуміли
її високого керівного значення.

     Про непересічний талант  Лаврентія Зизанія як ученого,  письменника,
педагога, оратора свідчить і те, що він належав до культурного оточення гетьмана
Петра Конашевича-Сагайдачного, а Петро Могила запросив його до участі
в культурно-освітній діяльності.

     З погляду теорії виховання постать Лаврентія Зизанія привертає до себе
увагу тим, що він поставив надзвичайно важливу проблему «самовладдя людини»
(розуміючи під цим її активність і свободу у виборі між добром і злом).
Це трохи нагадує ідеологію гуманізму епохи Відродження, яка стверджувала,
що людина має можливість обирати між ницим і високим,
бо вона сама творець власної долі, хоч і створена Богом.

     Лаврентій Зизаній у «Катехізисі» (1627 р.) писав :
«Самовладдям людина звертається до доброчесностей, яко ж і зло».
Це одна з перших в історії української педагогічної думки концепцій,
де виразно простежується перехідний етап від теологічного
до метафізичного світосприйняття, від релігійних до природничо-наукових
парадигм — у методологічному плані й перехід від Середньовіччя до Нового часу
(епохи просвітництва та гуманізму) — в культурно-історичному та
освітньо-виховному.

     Аналіз творів Лаврентія Зизанія свідчить, що він намагався поєднати
навчання з вихованням, тобто з’являються перші паростки виховного навчання.
Його ідеї загальнодоступної національномовної освіти випереджали за часом
аналогічні ідеї Я. А. Коменського. Метою виховання педагог вважав формування
освіченої, високоморальної особистості, патріота.

     Повернувшись до Києва з Москви, Лаврентій Зизаній продовжував працювати
в друкарні Печерської лаври. Він брав участь у підготовці до видання «Біблії»,
переклав та відредагував більшу частину текстів. Останні роки свого життя провів
у Корці, де й помер.

     З діяльністю Лаврентія Зизанія тісно пов’язана і діяльність його брата
Стефана — письменника-полеміста, педагога. Деякий час Стефан Зизаній був
ректором Львівської братської школи, а в 1593 р. його запросили проповідником
і вчителем до Вільно, де він активно боровся з унією. Він є співавтором таких
праць, як «Катехізис» (виданий у 1596 р., присвячений проблемам православної
догматики, до наших часів не зберігся) та «Казанья святого Кирилла патриархи
иерусалимскаго» (Вільно, 1596).

     Велику увагу просвітитель приділяв організації шкільної справи,
розробці статутів братських шкіл, забезпеченню їх навчальною літературою.
Подібно до Дж. Бруно він стверджував, що Земля є одним із багатьох небесних тіл
з яких складається Всесвіт.

     Стефан Зизаній займав непримиренну позицію в суспільно-релігійній полеміці
тих часів, що спричинило переслідування його шляхетсько-католицькою верхівкою;
польський король після масових виступів православних наказав посадити вченого
до в’язниці, звідки той утік через димар.

     Своєю різноманітною плідною діяльністю Стефан та Лаврентій Зизанії
сприяли творенню нових елементів освіти, проти яких майже в той самий час
виступав Іван Вишенський.

Посилання на блог
Посилання на презентацію

Праці :

1.  Зизаній Л.  Наука ко читанню і розумєню письма славенскаго… Вильно, 1596 ;

2. Зизаній Л.  Грамматіка словенска, совершенного искусства осьми частій слова и
иных нуждных. Вильно, 1596 ;

3.  Зизаній Л. Лексис сиречь реченія… Вильно, 1596 ;

4.  Зизаній Л.  Катехізис. М., 1627, 1874 ; Гродно, 1783, 1787, 1788 ;

5.  Лексис Лаврентія Зизанія : Синоніма славеноросская / Підготов. текстів,
пам’яток і вст. ст. В. В. Німчука. К., 1964 ;

6.  Граматика словенська / Підготов. факсиміл. видання та дослідження пам’ятки
В. В. Німчука. К., 1980.